Ирина Фарион: Сделав Порошенко президентом, украинцы сами себя загнали в глухой угол

На ком из украинских политиков лежит персональная ответственность за войну на Донбассе? Какие два фактора сделали Порошенко президентом и почему народ проголосовал за олигарха? Почему скандал с офшорами не получил продолжения? Действительно ли именно сейчас коррупция в Украине достигла своего пика или просто у людей «короткая память»? Об этом и многом другом в эксклюзивном интервью «фрАзе» рассказала украинский политический и общественный деятель, член Всеукраинского объединения «Свобода», депутат Верховной Рады Украины 2012-2014 гг. Ирина Фарион.

По просьбе собеседника «фрАза» публикует интервью на украинском языке.

Пані Ірино, насамперед хотілося б зясувати, що то була за історія з вашою реакцією на перемогу Джамали на пісенному конкурсі «Євробаченння»? ЗМІ просто переповнюють емоції через ваш вислів, що перемога Джамали – це демонстрація того, що Україна у нас не для українців. Що ви мали на увазі?

Перепрошую, але я ніколи не казала, що перемога Джамали — то не є перемога України.

Тоді поговорімо про це докладно, аби розставити усі крапки над «і» щодо цього скандалу. Керівник Дніпропетровської облорганізації «Свободи»  Ігор Токовенко у своєму Фейсбуці написав, що Джамала перемогла шляхом фальсифікації і її перемога продемонструвала те, що Україна у нас не для українців. Ви, якщо вірити соцмережам, підтримали його думку і написали таке: «Коли спостерігаю нині за істеричною попсою від евробачення, згадую глибокого В. ЛИПИНСЬКОГО: "Чи справді вічно тяготітиме над Україною це прокляття демократичного вирівнювання нації по найнижчим типам — і людей, і ідей?". То кому принесла Джамала перемогу, Україні чи ні?

Крім цитати Липинського,  жодного слова я не говорила. І не маю жодного наміру щось комусь доводити чи, не дай, Боже, виправдуватися. Це політична перемога, крапка. Жодних інтерв’ю на цю тему я не давала. Зараз працюю над творами Липинського, це дуже цікавий і суперечливий чоловік із дивовижним стилем письма. Він гостро й негативно ставився до демократії. За ідеал держави мав  монархію. За основну верству – земельну аристократію. Ось і все, я дала цитату Липинського. Якщо хтось її зрозумів відповідно до свого світосприйняття і плинної ситуації, то на те нема ради. Для того й існують класики, щоб через цитати ми приходили до ретельного читання їхніх повних текстів. Але, на жаль, живемо в країні, де нема культу читання й культури сприйняття. Недолугі зчиняють бурю у склянці води. То хай самі там і тонуть. А щодо Евробачення, даруйте, – це наша політична перемога, як і численні перемоги українських спортовців на світових змаганнях, і про них треба говорити з не меншим завзяттям. Це парад українських перемог.

Тобто ваш пост вирвали з контексту, перекрутили та на додаток ще й не зрозуміли? 

Не просто вирвали з контексту, не просто не зрозуміли. Мені зумисне, під режисуру медійно-політичних неадекватів приписали слова, яких я не говорила. І тоді почали самі на себе, на свої вигадки-здогадки, даруйте, випорожнюватися… Сподіваюся, їм стало легше. Зайдіть до мене на Фейсбук, який зараз заблокований, це моя офіційна, публічна сторінка, бо є ще й не публічна, як у більшості людей. Там є цитата Липинського. До речі, в червні на каналі «Рада» буде передача про Липинського, і саме цю цитату я також там буду озвучувати, і ми аналізуватимемо, у що може вироджуватися демократія і чи демократія – це той єдиний непомильний шлях, який уможливлює людям сповна зреалізуватися і збудувати державу як власний дім. Мені здається, що скоро почнуть звинувачувати Фаріон у тому, що змінився клімат в Україні. Тому я рада, що ви мене про це запитали і надали можливість пояснити, що було насправді. І ще. Коли видатного актора А. Бучму запитали, як він реагує на постійні наклепи на нього, він відповів: «Оси на погані плоди не накидаються». Отож – смачного їм. А я йду своєю дорогою – і тішуся, що не з більшістю, а з особливою і глибокою меншістю.

Нам важлива будь-яка перемога над Росією. Але я про це не говорила, бо це надто очевидно. Я писала серйозніші речі про примітивне вирівнювання й усереднення суспільства за ідеями й людьми. Мій принцип – орієнтуватися на високі постаті й високі ідеї у всьому.

Пані Ірино, а що ви думаєте з приводу заяви Туки, коли він сказав, що на мирну деокупацію Донбасу нам знадобиться пять років? Чи означає це, що нас чекають ще три роки війни, і чи можлива взагалі мирна деокупація?

Мирна деокупація – це оксюморон, себто повний алогізм. На окупанта є один шлях: його знищення його ж методами. Як, взагалі, деокупація може бути мирною? По-перше, формат Мінських домовленостей – це накидування Україні волі чужинців, і не важить, хто саме цей чужинець: чи московит, чи німець, чи американець. У будь-якому разі це однозначно воля чужинців, але зумовлена відсутністю самостійницької і державницької позиції президента. Якщо суспільство обрало Порошенка – типового олігарха і людину, яка ніколи не сповідувала української ідеї, то Україна в особі Порошенка і нині чинної влади визнала свою повну несамостійність у  розв’язанні міжнародних питань. Тому Україна фактично сама себе через головнокомандувача, що ніколи не служив у війську, загнала в глухий кут.

Тому Туці чи комусь іншому залишається лише ворожити на кавовій гущі: п’ять років, сім чи десять. Донбас – це Україна, так само, як Крим – це Україна. І це нікому не треба словесно доводити, а формувати українську збройну потугу. Врешті, треба проаналізувати, як саме діяла до цього часу так звана українська влада і чому окуповано саме  ці терени.

А як вона діяла?

Українська влада не діяла як самостійний міжнародний суб’єкт. Україна тривалий час, попри те, що вона оголосила незалежність, поводилася як Малоросія. І перш за все як Малоросія у сприйнятті теренів Східної України.

Тобто ця гібридна, неповносправна і малоросійська влада завжди пропонувала варіянт компромісу в абсолютно некомпромісних обставинах. Компромісу з ворогами не буває. Натомість Росію – головного стратегічного ворога України від 17 століття – трактовано як стратегічного партнера і по-угодовському визначено позаблоковий статус України.

Наша влада настільки нікчемна і настільки антиукраїнська, що вона навіть не здатна війну війною назвати, а якоюсь абревіятурою з трьох букв…Так і хочеться їх послати… до словників. І ще  знаходяться політологи, що розводяться про поняття гібридної війни! Ні, це гібридне мислення значної частини країни і передусім тої, яка обрала цю владну горе-еліту. Свого часу Олена Теліга називала таких людей «партачами життя», що завше при владному кориті.

І те, що ми зараз там, на Сході, гинемо – це результат вибору 25 травня 2014 року. Більшість суспільства таким вибором сказала: «Ми не хочемо боротися і воювати». Проте мир можливий лише тоді, коли виграємо війну. Інакше – подальша окупація. Як можна не розуміти таких очевидних речей? Коли хвороба окуповує організм, з нею БОРЮТЬСЯ (чи воюють) найрадикальнішими методами, а не домовляються з болячкою… Деокупація Донбасу і Криму – це крах Москви. Це і має бути наше основне священне національно-визвольне завдання.

І як це зробити?

Перший шлях до виграної війни – це зміна формату міждержавних домовленостей. Я кажу не про Мінський, а про Будапештський формат. Крім того, ми ж чудово розуміємо, що ця Будапештська угода не варта, як казав Бісмарк, навіть картки, на якій вона була підписана. А Кравчук, який свого часу пішов на це, фактично здав ядерний потенціял країни, а отже, – і всю країну. За це він заслуговує найжорсткішого вироку трибуналу… Ось вам першопричина нашої біди. За страшні помилки є тільки страшна плата: життя найкращих. Друге: це повна мілітаризація українського суспільства не тільки через розбудову ЗС України, а й масовий воєнний вишкіл КОЖНОГО спроможного. З нації-жертви треба ставати нацією-воїном і месником. Досить скиглити і сентименталити про мир. ЙОГО НЕМА. Треба вигравати не тільки на шоу, а у війні.

Пані Ірино, за останній час ми спостерігали в політиці два яскраві моменти: перший – це звільнення Яценюка, другий – це призначення Луценка на посаду Генпрокурора. Що ви думаєте з цього приводу?

Яценюк не сам пішов, його «пішли», хоча він справді дуже довго намагався втриматися на посаді й у буквальному розумінні цього слова доволі еротично тримався за трибуну. Він теж гротескний образ виборця, що поклався на цього «европеїзатора», який у графі національність у документі ВР поставив риску…і вказав лише громадянство. Нещасний БЕЗБАТЧЕНКО.

Що стосується призначення Луценка – то це … нема меж падіння. Для мене держава – це сила ідеї та сила закону. Високі ідеї несумісні з обранням такого прокурора. Сила закону розстріляна задля бажання Порошенка. Інакше – Порошенко сам себе руками депутатів-блазнів і призначив прокурором. Це навіть не узурпація влади. Це деградація влади на тлі  безпрецедентного угодовства значної частини суспільства. За це також буде неабияка розплата.

Державу перетворено на повну  попсу. Це художня самодіяльність політичних калік на вкрадені у народу гроші.

Чому?

Майданові як рухові до реально самостійної держави, а не зміни господаря сказано «Стоп!» 25 травня 2014 року. І не треба жувати жуйку про незакінчений Майдан. Він не триває, він згорнутий через однотурове голосування. Тому призначення Луценка на цю посаду  абсолютно логічне. Луценко – це партійний друг Порошенка, і це  так зване  партійне квотування – це насправді розподіл бізнес-інтересів, інакше: хто що краде. Насправді, держава не може по-іншому функціювати, як через політичні партії. Але скажіть, будь ласка, де ви в Україні бачили ідеологічні політичні партії, крім ВО «Свобода»?

Але ж деякі окремі все ж таки є?

Маємо кримінальні угруповання за  інтересом купи-продай. Це політично-буттєвий тупик. Згадайте Америку, там є дві основні політичні партії: республіканці й демократи, в Англії – консерватори, лейбористи та ліберальні демократи – себто угруповання за ідеологічними принципами. А у нас принцип: заробити гроші на політиці. Я знаю людей, які казали, що вони голосують за Порошенка, бо він багата людина… На яке ще дно осідати після такої божевільної мотивації? Коло замкнулося: тільки безідейне суспільство обирає до влади митарів. Це закономірно й неминуче.

Не буде красти, бо йому вже не треба?

Так. Ви тільки уявіть собі цей рівень абсурду! Чула й іншу мотивацію: він говорить англійською мовою. Це ще гірша мотивація, бо вбиває національну духовість. Це маніфест манкуртів. Якщо він говорить англійською, то хай його обирають в Англії чи Америці.

Наша трагедія – у відсутності національного самоусвідомлення  і карикатурному спотворенні державницьких пріоритетів. Серед них нема першорядности  МОВИ та КУЛЬТУРИ. А отже, нема УКРАЇНЦЯ. Є хохол і ворог всередині країни. Ми будемо казати, що у нас погана влада? А звідки ця погана влада взялася? Вона, що сама по собі в пробірках народилася? Я процитую Маланюка і вже навіть уявляю, як мене будуть обпльовувати останніми словами в соцмережах (хай подавляться!): «Найбільше прокляття нашої країни в абсолютно безнадійній і безпросвітній суспільній свідомості». А що таке свідомість? Свідомість – це коли тобі відомо, хто ти, якого роду-племени і задля чого живеш. Зараз ми маємо стільки джерел інформації, що завдання просте: шукай і аналізуй, а не тупо споживай фаст-фудівський продукт.

А Порошенко ніколи не працював на Українську Державу. Що він зробив як міністр економіки в уряді Азарова? Ви собі уявіть: народ після Майдану проголосував за очільника міністерства економіки в уряді Азарова! І мотивація була проста, вибачте, але тут я вже переходжу на жаргон: цей чувак з нами поділиться своїм баблом, бо він, бачте, ще й  англійською спілкується. Може, ще й хотіли, аби він кожному шоколадку поштою вислав? Смачного, панове! Тільки ПАНИ таке не обирають. Бо пани мають гідність!

Пані Ірино, тоді що ви скажете про офшорний скандал, який нібито й був, але він якось згас, не встигнувши розгорітися?

Розумієте, щоб сказати: «Після оприлюднення такої інформації, після такого скандалу, я не можу обіймати свою посаду і тому я йду», – для цього мусить бути внутрішня культура. Культура – це догляд за своїм внутрішнім світом, це рух по вертикалі. Це мораль і совість. А у нас, чоловік на прізвище Порошенко, не рухається по вертикалі, він рухається на чотирьох. Окрім грошей, він нічого перед собою не бачить. Тому для мене інформація про те, що офшорів не було, – це лише вияв певности, що  суспільством і надалі можна маніпулювати. Я їжджу Україною, спілкуюся з людьми і вже чула: «Ну, треба його зрозуміти, тим більше нам же ж сказали, що то неправда». Головне – це посіяти зерно сумніву й неправди в голови людей – політтехнологи чудово це розуміють і втілюють. І за це стають мільйонерами. Український організм катастрофічно ослаблений, тому і сприймає будь-який вірус. Відтак цей вірус розростається у масштабну хворобу. Хвора людина не має сили відбити брехню й облуду. 

До речі, про політтехнологів. Ви знаєте, вони стверджують, що голодні люди не бунтують. Тобто ми так і будемо пошепки сварити владу, отримуючи страшні платіжки щомісяця, але будемо слухняно йти до Ощадбанку та вистоювати кілометрові черги, щоб заплатити за квартиру. Причому ми чудово розуміємо, що тарифи завищені, ми розуміємо, що нас грабують, але йдемо й платимо. Чому?

Так, ви праві в тому, що люди все розуміють, але йдуть і платять. Це психологічне виснаження. Саме цього і треба було досягнути. Людину можна вбити не тільки фізично, як це було на Майдані чи як зараз триває на Сході. Можна щодня маленькою гомеопатичною дозою психологічно її виснажувати, і тоді вона стає мовчазним виконавцем задуманої стратегії. Це стан, який неминуче наступає після найвищого горіння. Цим горінням був Майдан. Суспільство втомилося і відступило. Спрацював ефект бенгальського вогню.

Швидко запалилося і так само швидко згасло?

Мабуть. Я не пророчиця, щоб говорити про наступний Майдан, але знаю інше: за кожну помилку треба заплатити. Це без огляду на Конституцію. Ідеться про закони правди-космосу. Жодна помилка не омине неба, тому цю чашу з отрутою помилкового вибору треба випити до дна.

Колись Мак’явеллі казав, щоб  Італія знову здійнялася, вона має найнижче впасти. Феномен України полягає в тому, що вона таки здіймається після кожного падіння. Проте це питання часу, на який, на щастя, людина не має ні впливу, ні влади.

Пані Ірино, зараз достатньо часто можна почути думку політиків, політологів, що за всі роки незалежності України ми не мали такої корумпованості органів влади, як тепер. На вашу думку, так воно і є, чи ми просто маємо надто коротку память і швидко забуваємо погане?

Маєте рацію: в народу справді коротка пам’ять. Якщо народ проголосував за Порошенка, то він, напевно, забув, що Порошенко є одним із засновників Партії регіонів і надодіозної партії СДПУ(о). Корупція — тривале і системне явище, успадковане від совка. І зараз вона нічим особливим не вирізняється, крім як трендовим говорінням про потребу її викорінити. У нас навіть недолугі партії виникли, що спеціялізуються винятково з питань боротьби з корупцією. То нічого, що ці партії саме найбільші корупціонери і створюють. Де хвора свідомість, там корупція є найбільшим ворогом. Ворог в іншому: заговорити і підмінити поняття. Головна проблема не в корупції, а в нездатності теперішньої влади побудувати самостійну національну Українську Державу. Нема у їхніх головах УКРАЇНИ як націоналістичного суверена. НЕМА і НЕ БУДЕ.

І який тоді вихід?

Можна розчаровуватися в президентові, в людях, які йшли з тобою. Я теж частково переживаю останнє. Але якщо ти розчаровуєшся в ідеї самостійної і соборної України, пакуй валізи і шуруй звідси.  Не ний і не плентайся під ногами у сильних,  які мають це лише за проблему, яку треба розв’язувати всупереч усьому й усім. Великий Франко казав: «Праця – єдине, задля чого варто жити». Треба розуміти, що кожна революція закінчується контрреволюцією. Але минає час, і суспільство виходить на інший рівень самоусвідомлення.

Пані Ірино, зараз ви маєте нагоду звернутися до нашої влади і до простих українців. Що ви сказали б одним, а що іншим?

Влада не вартує жодного мого слова, крім найбруднішого. Але і того шкода. Бісеру не мечуть перед свиньми.

А громаді: читайте Шевченка. Там є відповіді на всі запитання. Перемагає той, хто, впавши, здіймається і йде догори всупереч усьому. А пси хай гавкають. Це теж музика.

About the author /


Post your comments